Що насправді розуміє дворічний малюк

Що насправді розуміє дворічний малюк

Світлана, мати дворічної Юлі, розповідає: «Коли в моєї маленької доньки був розлад травлення, я працювала віддалено. Зазвичай, коли донька хворіє, вона не стає менш енергійною, грається так багато, як і зазвичай. У такі часи я не можу працювати. Але цього разу було не так. Донька нездужала і просто хотіла посидіти в мене на колінах. Мені це дуже подобалося, і я абсолютно не турбувалася про те, що могла б заразитися від неї. Крім того, я вирішила скористатися нагодою й попрацювати. Тому дістала свій робочий ноутбук.

Однак згодом дівчинка закрила мій ноутбук, промовляючи: «Досить працювати, мамо». Вона відчувала нестачу моєї уваги й хотіла просто посидіти в мене на колінах, щоб ніщо зайве не відволікало мене від неї – ані ноутбук чи мобільний телефон або щось інше. І тоді я зрозуміла, як часто ми з чоловіком, проводячи час із дочкою, відволікаємося на те, щоб перевірити свою сторінку в соціальних мережах або виконати ті чи інші службові завдання».

Світлана замислилася, як можна змінити таку поведінку доньки: «Ми поговорили з чоловіком і дійшли висновку, що нам слід демонструвати позитивний приклад нашій дівчинці. І це повинна бути безперервна робота, день за днем. Ми нагадуємо один одному, якщо хтось із нас надто заглиблюється в роботу на шкоду нашим взаєминам із Юлею, відволікається на мобільний телефон під час розмов із нею, підвищує на неї голос або погано поводиться. І це позитивно позначається на поведінці нашої донечки. Вона практично без нагадувань говорить «будь ласка» й «дякую». Коли хтось чхає, вона говорить «будь здоровий», коли їй потрібно пройти – «дозвольте», і навіть підходить, щоб поплескати мене по спині й запитати, чи все зі мною гаразд, коли я кашляю.

Мені також довелося приділяти достатньо уваги бесідам із нашими родичами, друзями і вихователями в дитячому садку, тобто людям, із якими донька проводить багато часу. Я пояснила, що ми намагаємося показувати дівчинці позитивний приклад, і попросила їх також стежити за своїми словами й тоном голосу, коли вони розмовляють із нею. Звичайно, ми й самі не завжди можемо себе контролювати, але родичі та друзі підтримують нас у цьому й теж намагаються себе контролювати. Навіть вихователі в дитячому садку стараються показувати приклад гарної поведінки».

Так що ж насправді розуміє дворічна дитина? Чи так мало, як прийнято вважати?

Дитина розуміє набагато більше, ніж ми думаємо. Наприклад, батькам потрібно уважно стежити за тим, що вони говорять у присутності дитини, тому що вона розуміє всі їхні слова. Дитина також бачить, коли батьки, граючись із нею, відволікаються на роботу або мобільний телефон. Однак вона не завжди може правильно пояснити, що відбувається, і висловити свої потреби. Тому в таких випадках вона, наприклад, закриває ноутбук, впадає в істерику або починає розкидати іграшки підлогою. Коли стається щось подібне, батькам варто запитати себе: що спричинило таку поведінку їхнього малюка? Ставлячи собі таке питання, батьки часто, на свій подив, розуміють, що самі спровокували дитину до такої поведінки. Дитина намагалася привернути їхню увагу, а вони були зайняті своїм мобільним телефоном або ще чимось. Можливо й те, що батьки підвищили голос на дитину, коли були засмучені через щось, абсолютно не пов'язане з нею. Найчастіше можна знайти подібну причину такої поведінки дитини.

Світлана каже, що її донька не завжди бачить різні ситуації так, як вони з чоловіком: «Нещодавно ми втрьох їхали в машині. Ми з чоловіком розмовляли, і донька несподівано сказала: «Зупиніться!» Ми здивувалися, але незабаром зрозуміли, що розмова, яка нам із чоловіком здавалася цілком нормальною, доньці здалася схожою на суперечку. І вона говорила нам, щоб ми припинили кричати один на одного. Ми пояснили їй, що не сварились, але іноді ми так захоплено розмовляємо, що починаємо говорити занадто голосно. Але водночас я була задоволена, що донька сказала нам зупинитися, а не мовчки перейняла нашу модель поведінки».

«Я розумію, що, найімовірніше, гарні манери, які ми прищеплюємо доньці, зміняться, коли вона подорослішає, – говорить Світлана. – Але я рада, що ми з чоловіком робимо все можливе, аби створити міцну основу для розвитку гарних манер і самосвідомості нашої доньки. Прищепити дитині гарні манери – нелегка праця, і найкращий спосіб це зробити – показати дитині гідний приклад. Лише подивившись на ситуацію з іншої точки зору, ми зрозуміли, що варто більше уваги приділяти власній поведінці, а не списувати всю погану поведінку дитини на «жахливий дворічний вік».